Армія




Військова організація Риму відіграла дуже велику роль в його історії. Уже саме створення центуріатних зборів, які стоять з збройних воїнів, означало визнання ролі військової сили в виникла державі. Величезне розширення його межами, досягнуте збройним шляхом, свідчило як про роль армії, так і про зростання її політичного значення. Та й сама доля республіки виявилася багато в чому в руках армії. 
Початкова військова організація Риму була проста. Постійної армії не було. Всі громадяни з 18 до 60 років, мали майновим ценз, були зобов'язані брати участь у воєнних діях (причому клієнти могли виконувати військові обов'язки замість патронів). Воїни в похід повинні були бути зі своїм зброєю, відповідало їх майнового цензу, і продовольством. Як зазначалося вище, кожен розряд можновладців громадян виставляв певне число Центурий, що поєднують у легіони. Командування армією сенат вручав одному з консулів, який міг передати командування преторій. На чолі легіонів стояли військові трибуни, Центурі командували сотник, загони кінноти (декуріі) очолював декуріонамі. У разі, якщо військові дії тривали більше року, консул або преторій зберігав своє право командувати армією. 
Велика військова активність спричинила зміни у військовій організації. З 405 року до н.е. в армії з'явилися добровольці, яким стали платити платню. У III ст. до н.е. у зв'язку з реорганізацією центуріатного зборів число Центурий зросла. На їх базі формувався до 20 легіонів. З'являються, крім того, легіони від союзників, організованих Римом муніціпій і приєднаних до неї провінцій. У II ст. до н.е. вони становили вже до двох третин римської армії. В цей же час знижується майновий ценз, з яким була пов'язана військова обов'язок. 
Тривалість та частота воєн перетворює армію у постійну організацію. Вони ж викликали зростаюче невдоволення основного контингенту воїнів - селянства, відволікається від своїх господарств, що приходять з-за цього в занепад. Назріла необхідність реорганізації армії. Вона була проведена Маріем в 107 році до н.е. 
Військова реформа Марія, зберігши військову повинність римських громадян, допустила набір добровольців, які одержували озброєння та платню від держави. Крім того, легионерам покладалася частину військової здобичі, а з I в. до н.е. ветерани могли отримувати землі в Африці, Галлії та в Італії (за рахунок конфіскованих та вільних земель). Реформа суттєво змінила соціальний склад армії - більшу її частину тепер складали вихідці з незаможних і незаможних верств населення, чиє незадоволення власним становищем та існуючими порядками наростало. Армія профессіоналізіровалась, перетворилася в постійну і ставала самостійною декласованих політичною силою, а полководець, від успіхів якої залежало добробут легіонерів, - великою політичною фігурою. 
Перші наслідки позначилися скоро. Уже в 88 році до н.е. при Сулле армія вперше в римській історії виступила проти існуючої влади та свергла її. Вперше римська армія увійшла в Рим, хоча за давньої традиції носіння зброї і поява війська в місті заборонялося.