утворення союзу рср

Курс на створення західнонімецького "соціальної держави"




Руйнування крупного економічного потенціалу в ході декартелізаціі до англо-американській зоні закінчилося до 1950 р., в радянській зоні ще раніше. Воно мало й певні позитивні наслідки, що виявилися не тільки у структурній перебудові промисловості, оновлення технології виробництва, а й у принципову зміну всієї державної господарської політики, спрямованої відтепер не на мілітаризацію, а на відновлення і зростання промислового виробництва в мирних цілях.
З початком "холодної війни" в 1946-1947 рр.. в західних зонах стала все активніше проводитися політика оздоровлення німецької економіки в ім'я забезпечення "безпеки разом з німцями". Самим німцям належало і відновити економіку, і визначати стратегічний напрям її майбутнього розвитку.
Одним із першочергових завдань у повоєнній Німеччині стала реформа зруйнованої фінансової системи країни, в якій процвітала безпрецедентна інфляція, чорний ринок з цінами, перевищували офіційно зафіксовані в 20, 100 разів, у той час як заробітна плата німців була заморожена на рівні 1945
Грошова реформа повинна була збалансувати грошову і товарну масу, відновити довіру до німецької марки як до надійного платіжного засобу та засобу заощадження, порядок зобов'язання з виплати державних і приватних боргів, підняти рівень матеріального добробуту німців, забезпечити умови для свободи підприємництва шляхом зниження податкового тягаря і пр . Стабілізація валютної системи була висунута і головною умовою "Плану Маршалла" - програми США з відновлення Європи після другої світової війни шляхом надання безоплатної економічної допомоги.
Західнонімецька грошова реформа була здійснена в 1948 р. жорстким, конфіскаційні способом, з урахуванням положення соціально незахищених верств суспільства. Старі рейхмаркі були виміняні на нові дойч-марки з розрахунку 100 на 6,5. При цьому 93,5% грошової маси знищувалося, але заробітна плата та пенсії перераховувалися у рівному співвідношенні, що гарантувало прожитковий мінімум всім працюючим і пенсіонерам, а також стимулювало працю німців, дуже скоро підняли свою країну з руїн.
Стабілізації фінансової системи сприяв не тільки обмін грошей, а й рішуча відмова держави від фінансування промислового розвитку, можливого в той час тільки за рахунок додаткової емісії, випуску "дерев'яних" дойч-марок. Лише паливно-енергетична, добувна промисловість, чорна металургія в 1948 - 1951 рр.. субсидувалися державою. Прямі субсидії держави згодом були обмежені трьома напрямками: впровадження наукових досягнень, соціальною допомогою на перенавчання персоналу, розвитком транспортної інфраструктури.
Разом з грошовою реформою була проведена податкова реформа, різко знижена ставка прибуткового податку, проведена лібералізація цін. Як головна умова успіху грошової реформи було створення та дієздатної банківської системи. В американській зоні Центральний банк земель, що отримав активи та інше спадщина відділень старого Імперського банку, був заснований ще в кінці 1946 р., у французькій - в 1947 р., в англійській - до грошової реформи в березні 1948 р. У січні 1948 р. був відтворений і центральний банк, що отримав назву Банк німецьких земель (БНЗ), який, згідно закону, повинен був проводити самостійну грошову політику, не підкоряючись вказівкам жодних партійних, громадських та державних (крім судових) органів. Більш того, його діяльність, згідно зі ст. 4 Закону, прирівнювалася до органів управління об'єднаної західної економічної зони.
Основними завданнями БНЗ став контроль за емісією банкнот, забезпечення платоспроможності земельних банків, координація їх діяльності шляхом видання розпоряджень, що стосуються кредитної політики, здійснення безготівкових платежів між землями і з операцій з закордонними кредитними установами.
З перших же днів звернення Дойч-марки Економічним управлінням Західної об'єднаної зони і її окупаційною владою було оголошено про закінчення періоду "примусової економіки". У квітні 1948 вступив в дію "План Маршалла". В економіку Німеччини були влиті мільярди доларів. Нова валюта була визнана населенням, порожні магазини наповнилися товарами.
У німецькому суспільстві не віддавалася переваги в цей час ні анархічно функціонуючому капіталістичному ринку, ні централізовано-планового управління економікою. У ході проведеного ще у 1945 р. референдуму щодо питання про власність і в радянській, і в американській зонах перевагу було надано громадським формам власності. В американській зоні це рішення не було проведено в життя. В англійській зоні на "соціалізацію" власності було накладено вето окупаційною владою.
Більшість німців була налаштована на вибір якогось центристського "третього курсу", створення "соціального ринкового господарства" та "соціальної держави". На цьому напрямку треба було, з одного боку, забезпечити економічну свободу, гарантовану правовою державою, з іншого - соціальну справедливість. Основи німецької економічної політики "третього шляхи" формувалися в ході дискусій щодо майбутньої конституції країни, у тому числі і в Парламентському раді, що складається з представників німецьких земель, покликаних її розробити.
У міру успіхів економічного розвитку дедалі наполегливіше стали звучати вимоги про створення об'єднаного західнонімецького держави і про подальше чітке визначення його соціально-економічних і політичних орієнтирів. У липні 1948 р. з такими рекомендаціями, без урахування думки СРСР, виступили США, Англія, Франція, Бельгія, Голландія.
Дискусії в Парламентському раді йшли навколо двох моделей "соціальної держави". Буржуазні партії християнського спрямування (остаточно оформився в партію в 1950 р. Християнсько-демократичний союз (ХДС) і Хрістіаіско-соціальний союз (ХСС), заснований в 1945 р. у Баварії в якості регіональної партії) пропонували створення "соціального капіталізму". Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), відновлена в 1946 р., - створення "демократичного соціалізму". Між ними було багато спільних точок дотику. Формула "соціальної держави" і виникла як спроба сумістити різнопланові інтереси окремих верств суспільства в надзвичайно складній ситуації післявоєнної розрухи.
Ні один з німецьких партій не наполягала на включення до конституції вказівок на конкретний шлях економічного розвитку в надії на перемогу в майбутніх виборах в рейхстаг. Провідна політична сила - партія Християнсько-демократичний Союз на чолі з її лідером К. Аденауером, майбутнім беззмінним (протягом 14 років) канцлером ФРН, заявляла про опорі на "християнську традицію, демократію і соціальне ринкове господарство".
На виборах 14 серпня 1949 німці проголосували за ХДС / ХСС, які разом з малими буржуазними партіями одержали більшість у рейхстагу. Вони тим самим проголосували і за створення "соціального ринкового господарства", "соціальної держави" Німеччини.
Визначивши в якості стратегічного напрямку створення і підтримку ринково конкурентних порядків, держава проводила політику деконцентрації виробництва, вводила контроль за діяльністю монополій, за ціноутворенням, всіляко заохочуючи створення нових, передусім середніх і дрібних фірм. З цією метою спрощувалися правові форми їх реєстрації при отриманні статусу юридичної особи, надавалися пільгові кредити та ін Проведення в життя політики соціального ринкового господарства призвело до бурхливого економічного росту, що отримав в західнонімецькій друку назву "економічного дива". Рівень довоєнного розвитку був досягнутий в Західній Німеччині в цілому до кінця 1950

как экология влияет на человека