2 универсал центральной рады

Особливості становий структури




Розвиток феодалізму відбувалося в різних німецьких герцогства досить нерівномірно. Стійкі пережитки родоплеменими ладу зберігалися, наприклад, в Саксонії, яка ревно охороняла свою автономію, старовинні племінні звичаї населення. 
В XI-XII ст. у Німеччині сформувалися основні класи - сословия феодального суспільства. Численні війни сприяли консолідації військово-лицарського стану. Його верхівка складалася з різнорідних елементів родової і служілой аристократії. До першої належали Герцоги - племінні князі, перетворившись у великих землевласників. Посадова аристократія складалася в основному з осіб графського рангу, зосередили у своїх руках найважливіші світські та церковні посади в адміністративних округах (графствах). Великих землевласників стали також фогти - королівські чиновники, які здійснювали судові функції у церковних вотчина. По мірі феодалізаціі Німеччині, на рубежі XI-XII ст. ці верхівкові шари поступово консолідується, утворюючи потужний союз сепаратистських сил, вже не зацікавлених у сильної центральної влади. Відбувається їх злиття в стан територіальних князів. До нього увійшли і найбільші церковні магнати - "князі церкви". Остаточно особливу стан духовних і світських князів оформлюється до середини XIII в. 
Середнє і дрібне лицарства утворилося не тільки з мелкопоместних дворян, але й з верхівки вільного селянства. По військовій реформі Генріха I (919-936 рр..) Кожен вільний, здатний боротися на коні, зараховуються у воєнний стан. У число лицарів найчастіше зачислялись і міністеріали, які виділилися з невільних слуг короля і феодалів, які виконують деякі адміністративні функції. Утворюючи шари імперських службовців, вони несли разом з панами військову службу. До XII ст. багато з них отримують свободу і землі, зливаючись з різними верствами лицарства. У XII в. ще зберігався поділ на "благородних" та "неблагородних" лицарів, але в 1186 році був виданий указ про заборону вступати в лицарі синам селян та священиків. 
Феодальне дворянство і духовенство було поділено по ієрархічному принципу на своєрідні ранги, так звані щити. "Саксонської зерцало" (20-е гг. XIII в.) Згадує сім військових "щитів" (рангів): король, духовні князі (єпископи, абата), світські князі, їх васали і т.д. У ранги були включені і "неблагородні" вільні, що одержали назву "шеффенское стан". З них підбиралися судді в общинних судах - шеффени. Пізніше вони перетворилися в нижчу категорію "шляхетних". 
Селянство в Німеччині до XIII в. розділилась на дві категорії - вільний і невільне. Категорія юридично вільних селян, згідно з "саксонського зерцалу", складалася з селян-чіншевіков та орендарів. Чіншевікі - це власники Панській землі з виплатою певної грошової повинності (чінша). Вони поділяються на дві групи: одна з них могла передавати земельне тримання у спадок і продавати його, інша була позбавлена цих прав. Орендарі не мали своєї землі і отримували землю під тимчасову обробку. Фактично чіншевікі і орендарі перебували у певній залежності від феодальних землевласників. 
Велика ж частина селян знаходиться в залежності положенні не тільки фактично, але і юридично. Цю категорію селянства становили полусвободние літи, батраки і особисто залежні кріпаки. Різноманіття форм залежності, в тому числі перехідних, свідчить про незавершеності в даний період процесу феодалізаціі і закрепощенія селянства. По мірі розвитку феодалізму кордону між різними категоріями селян стирається. 
У прикордонних областях Німеччини, на кордонах між герцогства з Х ст. почалося будівництво численних фортець - Бург, частина яких згодом перетворилася в міста. В XI-XII ст. в результаті розвитку міст стало складатися особливу стан вільних людей - городян. Взаємовідносини міст з імператорської і місцевої сеньоріальной владою відрізнялися в Німеччині особливої строкатості. Союз імператорської влади і міст тут практично не склався.

афо мочевыделительной системы у детей